Україно, єдина моя,

Як же можна тебе  не любити?

Тихий вечір і  спів солов’я

Я хочу весь вік тут  прожити!

Саме тут народилася я,

Саме  тут  зростали батьки.

Українці – моя сім’я.

За них  страждали  діди.

Душили країну мою

Німецькі загони ворожі

Діди й прадіди стояли в строю,

І завжди були на сторожі

Міцна була наша країна

Прогнала загарбників хижих.

Будувала міста і села
Для себе і також для  інших

Ось    повстала країна з руїни

І засяяло сонце над нею

Наче маківка в косах дівчини

Розпустилась і стала зорею.

Стала вільною, суверенною

Розбудовувалась і міцніла,

Бо стала  вона незалежною

Своїх  діток, як матінка, гріла

Та ворожою чорною заздрістю

На неї  дивились сусіди,

І, скориставшись слабкістю,

Як чорнії  круки насіли.

Знову страждання і сльози,

Знову діти війни,

Знову з’являються вдови

І гинуть українські сини.

Коли буде мир на землі?

Коли ворог покине країну?

Щоб не плакали матері

Хоронивши  свою дитину.

Схаменіться, молю Вас, благаю!

Ми ж із Вами – люди Землі!                                  

Щастя іншого я не бажаю,

Аніж мирні і світлі  дні!

Хочу вірити – мир настане!

Відбудуємо країну знов

Діти плакати  перестануть,

І не буде солдатських вдов!

Вчителям

Чимало професій на світі.

і кожна з них - головна,

та початок дає усім іншим

професія тільки одна!

Ніколи не стали б до праці

усі трударі на землі,

якби не навчались у класі,

якби учнями вони не були.

Коли б не навчив їх учитель

як правильно букви писать,

як перше те слово "мама"

в букварі по складах прочитать.

Учитель вкладав у них душу,

сіяв зерня доброти,

частину власного серця

у  кожному лишав назавжди.

Тож, любі мої, хороші,

найкращі за всіх вчителі,

хочу Вам спасибі сказати

від усіх дітей на землі!